A Universe You Can Weave

Чи можна виткати пісню? Замалювати пастеллю купальську ніч так, щоб вона зазвучала? Михайло Білас (1924–2016) відповідав на ці питання все життя – і відповідь його була ствердною.

Доля ніби навмисне вела його манівцями: хореографічна студія, клас вокалу і лише потім – художнє училище імені Івана Труша та відділення художнього текстилю Львівського інституту ужиткового і декоративного мистецтва. Але саме цей «кружний шлях» став ключем до його мистецтва. Білас мислив ритмом танцю і мелодією пісні – тому його гобелени танцюють, а пастелі співають.

У цьому буклеті поруч із завершеними творами – ескізи. Не поспішайте гортати їх як «чернетки»: тут відбувається найцікавіше. Аркуш, розкреслений на квадрати для перенесення на ткацьку основу, пасма вовни, приколоті до берега малюнка як майбутня палітра, дати й підписи рукою майстра – це лабораторія, де образ із видіння стає ниткою. Так працювали народні ткалі століттями; Білас лише підняв це ремесло до рівня авторського міфу.

А міф його – глибоко фольклорний. Погляньмо на сюжети: гуцульське, бойківське, полтавське весілля – три регіональні варіанти найголовнішої драми людського життя, обряду переходу, де кожна стрічка у вінку молодої має значення. Різдвяний вертеп із зіркою і колядниками, ніч на Івана Купала з хороводами під усевидющим оком місяця, «Лісова пісня» – поклін Лесі Українці й водночас прадавній вірі в живий, одухотворений ліс. Навіть його «Мадонна» – не канонічна ікона, а мати в барвистій хустці, ніби зійшла з покутської печі просто у вічність.

Дослідники назвали б це етнокодом: системою знаків, у якій народ упродовж століть шифрує своє розуміння світу – від писанкового орнаменту до весільної пісні. Сонце-розета, дерево життя, кінь, хоровод, вікно, «закосичене» стрічками, ніби дівчина на виданні, – Білас володів цією абеткою вільно, як рідною мовою. Але він не цитував орнамент – він думав ним. Тому його роботи впізнавані з першого погляду й водночас не сплутувані з жодним «сувенірним» стилем.

Світ оцінив це раніше за батьківщину: тріумф на міжнародній виставці в Делі 1960 року, згодом – Канада, Франція, Бельгія, Німеччина. І лише через сім років – перша виставка у Львові. У 1992 році в Трускавці, де майстер жив і працював, відкрито його музей, а 1995-го Біласу присвоєно звання народного художника України.

Гортаючи ці сторінки, прислухайтеся. Десь між нитками ще звучать троїсті музики, скрипить весільний віз, потріскує купальське вогнище. Білас виткав нам цілий всесвіт – треба лише увійти в нього.

Олеся Наумовська

доктор філологічних наук,

завідувачка кафедри фольклористики,

професорка Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка